Вона була молодою, а її очі — синіми, як небо над рідною землею. Вона дивилася на поле, де колись цвіли маки. Тепер воно було спустошене й поранене, вкрите шрамами війни. Але це було її поле, її земля.
Вона не відступить. Не може. Вона боротиметься. І в її серці житиме той самий вогонь, що колись палав у грудях, коли вона будувала плани, а світ здавався простим і світлим.
Та тепер цей вогонь був іншим — холодним і сповненим рішучості.
